СПОКУША́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СПОКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.
1. Виклика́ти сильне бажання мати що-небудь, робити щось (принадне, вигідне, приємне і т. ін.); приваблювати. Хуторяни та колоністи, виходячи на людські лови, переймаючи заробітчан на каховських шляхах, спокушали їх тепер насамперед водою (Гончар, Таврія, 1952, 27); Дуже спокушала думка постукати в вікно і попросити притулку (Хижняк, Тамара, 1959, 260); Почали міркувати [багатирі], якими баришами можна краще спокусити Зінька (Гр., II, 1963, 321); Хоча Плачинда уже востаннє, ще весною дав собі зарік не мати справи з непевним добром, але ці коні таки спокусили його і породою, і півціною (Стельмах, І, 1962, 498); Зіну Ананій спокусив тим, що пообіцяв вивезти її до Парижа (Ю. Янов., І, 1954, 132); // Бути принадним, спокусливим. Сама незчулася вона, як простягла руку, взяла, що їй подобалось, що спокушало, та й запхнула в свій пакунок чуже добро (Л. Янов., І, 1959, 46); Крім торгівлі, скрізь спокушали різні розваги, кожному по змозі (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 412); // Викликати зацікавленість, інтерес своїми певними якостями. Любовна лірика В. Коротича зовсім позбавлена афектованих пристрастей і тієї спекулятивно-галасливої сенсаційності, що спокушають подеколи й непоганих поетів (Рад. літ-во, 7, 1968, 19); Кібернетика — чудо двадцятого століття — спокушала найвідважніших, тих, хто умів бачити далеко вперед (Веч. Київ, 26. III 1969, 2); // безос. Років десять я не брався писати гуморески. А потім все ж таки спокусило…(Мокр., Сто.., 1961, 11); // Намагатися викликати до себе чуттєвий потяг, симпатію, прихильність. Моргне бистроока,— готово! Не встоїть ніяка душа. Я з досвіду знаю із свого: Не дурно вона спокуша! (Крим., Вибр., 1965, 277); Знаючи чарівливу силу свого сміху, вона досить вправно володіла ним, спокушаючи того, хто слухав (Баш, На.. дорозі, 1967, 207); Довелося Жайсакові розповісти, як вона намагалась його спокусити в горах Ала-Тау (Тулуб, В степу.., 1964, 373).
2. на що і з інфін. Принаджувати або спонукати, заохочувати до чого-небудь. Зрештою гість не втерпів: — Скажи, що тебе спокушає, Брате мій, жити отут, на узліссі, в ярах та по горах? (Зеров, Вибр., 1966, 262); Він і спокусив мене на цю далеку подорож (Коп., Сон. ранок, 1951, 166).
3. Схиляти до недозволенних, небажаних учинків, хибних переконань; змушувати відходити від певного життєвого напрямку. [Єпископ (до неофіта-раба):] Не спокушай його. Він простий духом, а царство боже для таких найближче (Л. Укр., II, 1951, 225); Раптом сам незчувся [брат], Як у руках коса нагострена горить, Блищить гадюкою, і тягне, й спокушає… (Рильський, Поеми, 1957, 28); — Мовчи, блазню! — гукнула вона. — Сам безвірний, та й Масю спокушує! (Крим., Вибр., 1965, 343); [Копистка:] Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері! [Параска:] От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко [здоров’ячко]!.. (М. Куліш, П’єси, 1960, 14).
◊ Біс (чорт, нечи́стий і т. ін.) спокуша́є (спокуси́в) кого, заст.— хто-небудь не може утриматись від гріховних учинків. Що мені робити? Мене спокушає нечистий (Н.-Лев., III, 1956, 252); Спокуша́ти до́лю — робити що-небудь пов’язане із зайвим риском, небезпекою. [Острожин:] Орест Михайлович, не спокушайте долі: вона не любить, коли нею нехтують її фаворити (Л. Укр., II, 1951, 84); Хтось із чоловіків запропонував випити за майбутнього інфанта, але жінки зашипіли й замахали руками: боронь боже, не спокушаймо долю! (Перв., Опов.., 1970, 27).
4. Домагатися любові жінки, дівчини або намагатися викликати її, не маючи серйозних намірів; зводити. [Квітка:] Я тебе оточу розкошами, я тебе обів’ю коханням, я тебе сп’яню ласками!.. [Лучицька:] Не знаджуйте, не спокушайте! (Стар., Вибр., 1959, 422); Галя, щоб показати чоловіка батькам, повезла його в рідне степове село, де перед тим, як вийти за свого вагаря, вона деякий час секретарювала в сільраді і де її спокусив місцевий завклубу (Гончар, Тронка, 1963, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 565.