СПОКІЙНЕ́НЬКО. Присл. до спокійне́нький. До хазяїна! За наймита!.. Мати смутненька та тривожненька… А старший син одказав спокійненько на сю вісточку: — Добре, мамо (Вовчок, І, 1955, 292); Старий схопив вірьовку, що висіла на тину, і, розмахуючи нею, як киргиз арканом, побіг на хлопців, що спокійненько собі говорили, поспиравшись на лопати (Тют., Вир, 1964, 93); Розгулює [дядько] собі в порту спокійненько (С. Ол., З книги життя, 1968, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 561.