СПОЛОТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до сполотні́ти. Полковник.. спинив свої примружені очі на сполотнілому обличчі Вадима Успенського (Панч, В дорозі, 1959, 66); Він сидів проти вікна, німий і похмурий, ворушив сполотнілими губами та сумно похитував головою (Кучер, Прощай.., 1957, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 566.