СПО́ЛОХ1, у, ч.
1. Тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох. Одні стоять, мов тороплені, другі метушаться на місці, мов рятунку шукають.. А ватажок ще й глузує, бачачи такий сполох (Коцюб., І, 1955, 184); На весь повіт сполохів нагнав самовільний сход в Буймирі (Горд., Чужу ниву.., 1940, 75); Сполох скрізь панує: отари розбились, скотина безладно реве, а люди ще гірші од звіра, ганяються хижо за людьми, і люди біжать од людей з плачем та прокльоном (Дн. Чайка, Тв., 1960, 148); Решта [петлюрівців] в страшеннім сполоху шаснула в сіни, збиваючи один одного з ніг, застряваючи в дверях (Крот., Сини.., 1948, 166).
2. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (нападу ворогів, пожежі і т. ін.). Десь на горі спалахнув вогонь.. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54); *У порівн. Звістка про загрозливе становище, передана Чемерицею, як сполох, пролетіла по будівництву (Коцюба, Нові береги, 1959, 374).
◊ Би́ти (ударя́ти, уда́рити) [в дзвін] на спо́лох: а) подавати сигнал тривоги, перев. б’ючи у дзвін, у випадку якогось нещастя, якоїсь небезпеки. Виразно чути було тепер, як били в дзвін на сполох у Ліщинівці (Головко, II, 1957, 345); Так і жив Яресько, місяцями не злазячи з коня, охороняючи з хлопцями степ, аж поки чаплинський дзвін не вдарив оце на сполох (Гончар, II, 1959, 33); [Пасічничка (бере вузлик):] Біжи, Романе, до мами та скажи їй — хай на сполох ударить, Єгор Іванович, скажеш, велів дзвонити на пожежу (Ю. Янов., III, 1959, 80); б) виявляти занепокоєння, тривогу. Розбухлих, багатослівних романів.. з’являється не так і мало. А критика щось не дуже б’є на сполох (Рад. літ-во, 3, 1963, 24); Задзвони́ти на спо́лох — б’ючи у дзвін, подавати сигнал тривоги у випадку якогось нещастя, якоїсь небезпеки.
СПО́ЛОХ2 див. спо́лохи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 566 - 567.