СПОЛО́ХАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до споло́хати. Моя жінка, сполохана стогоном із спальні, метнулась туди (Коцюб., І, 1955, 417); Сполоханий світлом, хижак звів голову й пильно дивився у віконце (Трубл., Шхуна.., 1940, 194); Сполохане людьми дике птаство шугало в небі. З бездонної блакиті долинав клекіт молодих орлів (Цюпа, Краяни, 1971, 346).
2. у знач. прикм. Занепокоєний, збентежений, стурбований; охоплений страхом, переляком, тривогою. — Чого вам? — кинулась вона, сполохана, на моє привітання, а очі дивляться так суворо, непривітно (Вас., І, 1959, 249); Стара Кудриха, сполохана, сидить на припічку, погідливо киває головою (Ле, Ю. Кудря, 1956, 109); // Якого сполохали, зігнали з місця. Над дібровою звідусіль вилося та шугало сполохане лісове птаство (Н.-Лев., VII, 1966, 92); На болотах за Ташанню безугавно кричав кулик, іноді спросоння скиглила сполохана чайка (Тют., Вир, 1964, 254); Сполохана сова залопотіла крильми і з дривітні перелетіла на грушку (Вільде, III, 1968, 260); // Який виражає страх, переляк, тривогу. Тепер з-під бинтів виблискували тільки його голубі сполохані очі (Сміл., Сашко, 1957, 42); Кругом метушня, біганина, сполохані крики (Гончар, II, 1959, 170); Вчитель тихенько стукає у вікно, і через якусь хвилину чує сполоханий і радісний голос Марії: — Романочку, це ти? (Стельмах, І, 1962, 649); // Сповнений тривоги, переляку. Між людьми сполохана метушня. Військо з жахом перешіптується (Вас., III, 1960, 376); — Крокодил! — блискає в Костя сполохана думка (Донч., І, 1956, 49); Натовпом пройшов сполоханий шелест (Мик., І, 1957, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 567.