СПОЛО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до сполоши́ти. Сполошений стуком кінських копит, олень кинувся навтікача (Фр., IV, 1950, 141).
2. у знач. прикм. Те саме, що споло́ханий 2. Забігали, заметушилися безладні юрби сполошеної шляхти (Кач., Вибр., 1953, 62); Сполошений хлопець аж підскочив, але не розгубився (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 197); Над самими хвилями, часом торкаючись крилом води, летіли сполошені чайки й скиглили (Скл., Святослав, 1959, 335); Андрійко схопив газету і забігав сполошеними очима по сторінках (Панч, II, 1956, 493).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 568.