СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім’я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Ле, Україна, 1940, 410); Буржуазні соціологи не бачать і не хочуть бачити головного — матеріальних джерел розвитку людського суспільства — і помічають тільки суб’єктивні, ідейні мотиви та спонуки діяльності людей (Ком. Укр., 5, 1961, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 571.