СПОРІ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПОРІДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех.
1. Тісно зв’язувати, робити близькими, схожими за звичками, переконаннями і т. ін.; зближувати, зріднювати. [Івась:] Їх споріднює тяжка однакова недоля… (Ірчан, І, 1958, 108); Єдина сонячна мета гуртує, споріднює, запалює всіх радянських людей в їх повсякденній величній діяльності. Ця мета — комунізм! (Літ. газ., 30.VI 1949, 1); Як пісня споріднює людей, очищає душу, дає змогу відчути найдорожче, духовне надбання народу! (Горд., Цвіти.., 1951, 30); Печаль мене з усіми споріднила, що в ланцюгах марнують цвіт надій (У. Кравч., Вибр., 1958, 71).
2. Робити подібними, схожими. Піднесений настрій раптом спав, і десь в глибині свідомості досадно муляло трохи усвідомлення, що його поведінка в чомусь споріднювала його з Хлестаковим (Головко, II, 1957, 487); Видатні письменники [М. Рильський і О. Новиков-Прибой] у всьому були справжніми синами свого народу. Я визначив потім риси, які споріднювали обох цих прекрасних людей: простота, щирість, любов до людей (Мас., Життя.., 1960, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 574.