СПОТІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до споті́ти. Увесь спотілий, задиханий і перетомлений, він ледво [ледве] дихав (Фр., VII, 1951, 351); Він витер рукою своє спотіле чоло (Григ., Вибр., 1959, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 582.