СПОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Укритися потом; спітніти. Така хата тепла, що спотієш дрижачи (Укр.. присл.., 1963, 25); — Нехай наїдається добре, поки аж спотіє (Кв.-Осн., II, 1956, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 582.