СПО́ЄННЯ, я, с.
1. Дія за знач. спо́їти.
2. Місце, де що-небудь споюється, з’єднується. Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко обтесаних і гиблем на споєннях вигладжених ялиць (Фр., VI, 1951, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 558.