СПРАВЕДЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто бореться за правду, кому властиве почуття справедливості, хто у своїх діях і вчинках без упередження керується об’єктивними фактами. Великий справедливець, він [радянський боєць] власними грудьми захистив народи світу, по яких могутні розбійники мали пройтись потоптом (Гончар, III, 1959, 458); Легендарний ватажок народних мас на Поділлі в XIX ст. Кармалюк звався Устим, тобто «справедливець» (Наука.., 2, 1972, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 590.