СПРА́ВІКУ, присл. З давніх часів, здавна. — Таких дворян, як мій батько, тут у Білій Церкві колись було чимало.. А в містечку усі вони мали справіку свої грунти та левади (Н.-Лев., VII, 1966, 270); До російського народу, як народу-проводиря, справіку тяглися інші народи, — і вікопомна Переяславська Рада була виявом волі українського народу поєднатися навіки з братнім народом російським (Рильський, IX, 1962, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 591.