СПРИЧИ́НЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спричини́ти. Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Дмит., Наречена, 1959, 139); Хто бачив Київ у руїнах, спричинених цією війною, той не може не милуватись.. величезним будівництвом, яке за останні роки до невпізнання змінило обличчя столиці Радянської України (Рильський, Веч. розмови, 1962, 8); При анеміях, спричинених тривалою інтоксикацією організму (професіональні отруєння), переливання крові сприяє відродженню кровотворних функцій організму і загальному його зміцненню (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 291).
СПРИЧИ́НЕНИЙ2, а, е, розм. Який має психічний розлад; божевільний. — Пропаде хлопець із нею. Така вже вона — спричинена ніби. Лютує іноді — і не знать з чого, — умовляючи Остапа, говорила Гандзя (Крот., Сини.., 1948, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 600.