СПУД, у, ч., заст. Потайник, схованка, сховище.
◊ Лежа́ти під спу́дом — залишатися без уваги, використання; бути забутим. Повісті [Т. Шевченка, написані російською мовою на засланні] лежали під спудом аж до 1888 року і лише потім були надруковані (Від давнини.., І, 1960, 252); Довгий час лежали під спудом великі запаси руди поблизу села Хотінь (Рад. Укр., 15.XI 1961, 2); Покла́сти під спуд див. покла́сти1; Трима́ти (держа́ти) під спу́дом — залишати без уваги що-небудь, не використовувати чогось. — Знаєте що, отче Палладіє! От чорноризці мають покладні гроші й держать їх дурнісінько під спудом, у скринях (Н.-Лев., III, 1956, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 611.