СПІВВЛА́СНИК, а, ч. Людина, що володіє чим-небудь разом із кимсь. — Якщо ти вийдеш заміж за багатого чоловіка, то він стане не тільки співвласником фірми на твоїй частині спадщини, а внесе і свій капітал… (Бурл., Напередодні, 1956, 107); Членами сімейної общини у слов’ян могли стати і не родичі, тобто всі ті, які працювали на землі, ставали її співвласниками (Нар. тв. та етн., 3, 1966, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 517.