СПІВЗВУ́ЧНИЙ, а, е.
1. муз. Який утворює співзвуччя. Співзвучні ноти.
2. Який має схоже, подібне звучання; який має злагоджене, гармонійне звучання. Співзвучні слова.
3. перен. Який відповідає чому-небудь, гармоніює з чимсь; внутрішньо схожий, подібний. У цій суперечці, звичайно, було багато наївного, але було в ній і щось приємне, співзвучне її почуттям (Баш, Надія, 1960, 34); Піддаючи різкій критиці естетику Лібельта, Шевченко висловлює свої погляди на мистецтво, співзвучні поглядам М. Чернишевського (Наука.., 3, 1961, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 518.