СПІЛЬНО́ТА, и, ж., рідко. Те саме, що спі́льність 1, 2. — У нас збігаються смаки, колего. Чи не тому, що наші прізвища мають у собі якусь спільноту (Загреб., Диво, 1968, 135); Поняття краси Реріх підносив до найвищого, найтоншого розуміння.. Та понад усе для творця було вболівання за братерство народів. Він знав, що без всепланетної спільноти націй і рас не може бути здійснено ідеалу краси на землі (Вітч., 5, 1967, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 529.