СПІРИ́Т, а, ч. Той, хто вірить у можливість спілкування з душами померлих, хто займається спіритизмом. Невдалому спіритові Юрченкові тепер дихнути не давали: — Загіпнотизуй, щоб їсти не хотілось,— сіпав хтось за рукав (Кир., Вибр., 1960, 70); * У порівн. Вона сподівалась якогось чуда, підступила, неначе .. спірит, до дверей і загомоніла: — Вийди, мій милий! (Н.-Лев., IV, 1956, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 531.