СПІТКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зустріти кого-небудь, хто рухається навпроти. Раз у понеділок.. спіткав він Староміського на дрогобицькім ринку (Фр., III, 1950, 68); Вертаючись якось з городу, Пріська спіткала їх обох. Степан ішов похмурий та сумний, а Дунька щось весело йому цокотіла (Л. Янов., І, 1959, 261); // Натрапити на кого-, що-небудь на своєму шляху, десь, в якомусь місці. Рідко можна спіткати таку непривітну, смутну, темну, як тюрма, хату (Барв., Опов.., 1902, 31); В молодих київських громадках можна завжди спіткати Ваші [М. Драгоманова] нові книжки і почути багато мови про них (Л. Укр., V, 1956, 46); Немудре грало те [цимбали], без жодних струн, спіткав Він на горищі десь (Рильський, Поеми, 1957, 243); Це тут.. ворожа куля Тебе спіткала. Білий світ Проплив, мов дим, перед тобою І зник назавжди вдалині (Воскр., З перцем!, 1957, 442).
2. тільки 3 ос. Трапитися з ким-небудь; випасти на долю. Мати не знала, Дивувалась, що се таке Мар’яну спіткало? Чи не пристріт? Сяде шити — Не те вишиває (Шевч., І, 1963, 151); За тиждень до покрови ми обробилися. Далі уже і робота хатня, легше б було, та мене лихо спіткало (Мирний, І, 1954, 91); В грудях билось єдине жадання: Щоб тебе не спіткало страждання (Граб., І, 1959, 264); — Гляди! спіткає й тебе лиха година, згадаєш тоді Тетяну (Л. Янов., І, 1959, 55); Горе спіткало Данила.., померла Анна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 550); Дорошенко відчуває, що Яцубу справді, видно, спіткало якесь нещастя, (Гончар, Тронка, 1963, 204); Щодо вирощення нових сортів плодових дерев, то тут спіткала нас невдача: загинув той сорт, на який я покладав великі надії (Грим., Подробиці.., 1956, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 532.