СПІЧНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал. Спочити. — Я не можу зараз назад вертати,— відповіла дівчина.. Я мушу спічнути (Коб., III, 1956, 325); Сінокоси спічнуть од худібки, заростаючи велико зелом (Коцюб., II, 1955, 337); — Спічни ще троха, спічни.— Ні, будемо йти,— і підіймалася [Маруся] на зранені ноги (Хотк., II, 1966, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 533.