СПІ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до спі́шити.
2. у знач. прикм. Який спішився. Спішена кавдивізія Пархоменка наступала по шосе (Панч, О. Пархом., 1939, 134); Розступилися [люди], даючи спішеному полковникові прохід до кобзарів (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5); Спішені козаки, закріпивши попони між кіньми, везли на них поранених побратимів своїх (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 533.