СРІБЛИ́ТИСЯ, и́ться, недок.
1. Набувати кольору і блиску срібла (у 1 знач.), ставати сріблястим. Довга смуга води сріблилася проти сонця (Ле, Міжгір’я, 1953, 283); Павутиння.. сріблиться у променях, наче осені сивії кучері (Забіла, Поезії, 1963, 75); // Виділятися з-поміж чого-небудь, на чомусь сірувато-білим кольором, виблискуючи, як срібло. Золотилася пшеничка, сріблилося жито, ой здержи час жнива, доле, ой вернися, літо! (У. Кравч., Вибр., 1958, 128); На вітах похилених іній сріблиться (Воронько, Тепло.., 1959, 101); На вербі срібляться котики, І став холодний посинів (Рильський, І, 1956, 70); Над Павлом.. блакитне небо, лиш де-не-де срібляться легесенькі прозорі хмаринки (Хижняк, Килимок, 1961, 17); // також чим. [Річард:] Вітрилами срібляться кораблі, од видноколу плинучи до міста (Л. Укр., III, 1952, 20); Сріблиться мінливо листям молодий осиковий гай (Збан., Єдина, 1959, 6).
2. перен. Сивіти, блищати сивиною. Потер [Аркадій Петрович] долонею груди, де густо сріблились тонкі волосинки (Коцюб., II, 1955, 383); Хоч скроні вже срібляться, а з виду капітан ще моложавий (Гончар, Тронка, 1963, 149); // Ставати помітним (про сивину). Сріблиться уже сивина у волоссі, Уже за горою юнацтва літа (Перв., II, 1958, 320).
3. перен. Звучати мелодійно-дзвінко, чисто (про звук, голос, сміх і т. ін.). Чого світання так ясніє в полі І ген сріблиться пісенька дзвінка? (Стельмах, V, 1963, 120).
4. Пас. до срібли́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 619.