ССА́ТИ, ссу, ссеш, недок., перех. і без додатка.
1. Рухами губ і язика втягувати в рот яку-небудь рідину; смоктати. Через місяць після родин.. мати занедужала і в неї не стало покорму.. От мати і згадала,.. що таке ж саме лихо прилучилось з одною матір’ю, як ховалась вона по лісах з маленькою дитинкою; так вона драла по гніздах пуцьвірінків, проколювала груди й давала дитинці ссати кров (Стор., І, 1957, 348); // Годуватися материнським молоком, втягувати його в рот із сосків грудей, вим’я. Сім’я ж велика:.. дві сестри — дівки,.. два хлопчики, одне дівча, ще цицьку ссе (Григ., Вибр., 1959, 109); Горпина виймає перса, важкі від молока,.. жадібно припадає до них дитина і ссе, ссе (Тулуб, Людолови, І, 1957, 416); Коло хлівця лежала свиня і хрюкала, мишасті та рябі поросята, — одні ..ссали, другі лежали верхи на матері… (Мирний, І, 1954, 52); [Марина:] Мені потрібно, щоб ти йшов собі звідси. [Герцик:] Скоряюсь панській волі.. Покірне телятко дві матки ссе (Кроп., V, 1959, 475).
2. Висмоктувати спеціальними органами тіла яку-небудь рідину (кров, сік і т. ін.) з іншого організму (про тварину). Там, чутка була, дитину вкусила [гадюка], там — одній жінці уп’ялась у груди, та поти ссала її, поки та й не вмерла (Мирний, IV, 1955, 12); // Убирати, всмоктувати з грунту вологу, поживні речовини (про рослину).
◊ Мов (немо́в, на́че і т. ін.) п’я́вки за се́рце ссуть див. се́рце; Сса́ти кров див. кров.
3. Повільно з’їдати, розминаючи язиком і змочуючи слиною. Сміюсь до дитини. Воно кучеряве,.. ссучи помаранчу, сміється до мене (Коцюб., II, 1955, 409); Знаходить [Катря] житнього хліба жовану куклу,.. пхає дитині в рот. Дитина із звірячою жадобою починає ту осоружну куклу жувати, ссати (Вас., II, 1959, 349); // Тримаючи що-небудь у роті, м’яти губами, язиком, змочувати слиною. Між родиною в печері На спині, слабий душею, Атта Троль [ведмідь] лежить, задумавсь, Лапу ссе (Л. Укр., IV, 1954, 142); Припали голі діти до спідниці, тоненький пальчик ссе собі маля (Голов., Поезії, 1955, 73); Ссати соску.
Сса́ти лю́льку (цига́рку і т. ін.) — палити люльку (цигарку і т. ін.). Дід люльку ссав. Очі в землю в задумі… (Головко, І, 1957, 210).
4. перен. Завдавати моральних мук, страждань. I сон же тяжкий… в голову його впився і довбає і ссе (Ірчан, II, 1958, 79); Чому не ссуть мене дрібні турботи, — Бо гордий труд наповнив дні мої (Стельмах, V, 1963, 208).
◊ Сса́ти [за] се́рце (ду́шу і т. ін.) — безперервно непокоїти, мучити, тривожити. Думки все такі непривітні ссали за серце — і вона важко зітхала (Мирний, III, 1954, 103); Тяжкий неспокій ссав Крайнюкові серце (Кучер, Голод, 1961, 400); Коли скорбота ссе душу,.. то з тіла втікає сон (Стельмах, І, 1962, 576).
5. Завдавати болю, викликати неприємне відчуття у шлунку, серці, під грудьми. Голод уже й так ссав під грудьми. Видно, вони заблудились і тепер плутаються у плавнях (Коцюб., І, 1955, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 622.