СТА́ВЛЕНИК, а, ч. Той, хто дістав посаду за чиєюсь допомогою, протекцією. В трирічній громадянській війні робітники і селяни ліквідували контрреволюційну Центральну раду, вигнали німецьких окупантів та їх ставленика гетьмана Скоропадського, скинули петлюрівську Директорію (Ком. Укр., 12, 1967, 46); Маючи в своїх руках такі могутні засоби, як капітал, преса, радіо, кіно, телебачення, використовуючи своїх ставлеників у профспілках та інших масових організаціях, монополісти вводять народні маси в оману, нав’язують виборцям своїх кандидатів (Програма КПРС, 1961, 29); Велике серце! Ти завжди відкрите І роздаєш ти щедрість і любов… Не знав Галан, що то ввійшли бандити, Що то сам папський ставленик ввійшов (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 634.