СТАЛАГМІ́Т, а, ч., геол. Натічне мінеральне (перев. вапнякове) утворення у вигляді конусоподібного стовпчика, бурульки, гребінця, що виникає на дні підземних порожнин (печер, галерей і т. ін.) внаслідок падіння її випаровування крапель води, насичених кальцитом. Краплі води стікають із стелі печери і, обриваючись, падають на її дно, вони відкладають вапно у вигляді бурульок, які розміщуються і зверху і знизу.. Ті, що ростуть знизу вгору і прикріплені знизу, звуться сталагмітами (Курс заг. геол., 1947, 131); У товстих віковічних шарах глини, щебеню, сталагмітів, якими покрите дно печер, археологи ще й тепер знаходять сліди перебування древньої людини (По заповідних місцях.., 1960, 159); * У порівн. Дерева світяться непевним сіро-голубим сяйвом, мов фантастичні сталагміти незвіданих печер (Кол., Терен.., 1959, 240); Веселий стовпчик води, мов маленький сталагміт, б’є з-під землі (Чаб., Тече вода.., 1961, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 638.