СТАНИ́ЧНИЙ, а, е.
1. іст. Стос. до станиці (див. стани́ця1 1), пов’язаний із службою в ній. Станична служба.
2. Прикм. до стани́ця1 2, 3. Станичні сади; Станична площа; // Пов’язаний з управлінням і самоврядуванням станиці. Станична рада.
∆ Стани́чний ота́ман, іст. — у дореволюційній Росії — начальник козацьких військ і поселень, що виконував військові, поліцейські та адміністративні функції.
3. у знач. ім. стани́чний, ного, ч., іст. Те саме, що Стани́чний ота́ман.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 645.