СТА́РЕЦЬ, рця, ч.
1. Чоловік, який досяг похилого віку, старості (часом з відтінком поваги). Захар Беркут — се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець (Фр., VI, 1951, 34); Через патріарха світової поезії, великого старця Гете, Гафізове ім’я одразу зробилося відомим усенькій Європі (Крим., Вибр., 1965, 265); На голубій оксамитній канапі сидить Анненков — величного вигляду старець з срібними кучерями і бородою (Коч., III, 1956, 123); * У порівн. Опустився [Пилип], обідрався.. і труситься увесь, як старець (Мирний, IV, 1955, 153); Плечі опадають йому, як у старця (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).
2. Літній монах, поважна духовна особа; пустельник, самітник. На паперті вбогої церковки кілька десятків мисливців, звіроводів і тайгових золотошукачів слухають проповідь старця. Висхлий від літ і постів ветхий старець (Довж., І, 1958, 106).
3. Те саме, що жебра́к. Старця торба годує (Укр.. присл.., 1963, 75); Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать (Шевч., І, 1963, 304); В баби Зіньки не зісталося грошей на громадський обід для духовенства, для півчої та для старців (Н.-Лев., VI, 1966, 367); Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди.. Проїжджали цигани в своїх халабудах; проходили прочани, старці, заробітчани (Головко, II, 1957, 213); * У порівн. Доброго Аврума усі жалували на селі і давали йому на полудень хліба та цибулі, неначе старцеві (Н.-Лев., VI, 1966, 398); Мокрими полями, мов старці на прощу, йшли.. одноманітні, заплакані дні (Гжицький, Вел. надії, 1963, 140).
◊ Піти́ в старці́ (старця́ми, ста́рцем) [по сві́ту (в світи́)] — стати жебраком, почати жебракувати. Виніс [Наум] скриньку з грошима.. — Бери, — каже, — скільки хоч,.. у старці піду, тільки вилічи моє дитя (Кв.-Осн., II, 1956, 84); Уляна гірко махнула рукою: — Старцем підеш, коли чоловіка заб’ють (Стельмах, II, 1962, 103); Юруш зостався без шматка хліба на старість. Він мусив забрати торби та й пішов в світи старцем (Н.-Лев., III, 1956, 303); [Ганна:] Йой! Горить! Село горить! [1-й гуцул:] Горить… Палять наші хати. Підуть люди старцями по світу (Мокр., П’єси, 1959, 102); Пороби́ти старця́ми кого — зробити кого-небудь дуже бідним, змушуючи часом і жебракувати. — Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (Головко, II, 1957, 20); Пуска́ти (пусти́ти) в старці́ (старця́ми) [по сві́ту (з то́рбою)] кого — робити кого-небудь дуже бідним, змушуючи жебракувати. — Наробив [Гриць] довгів, а мене з дітьми в старці пускає (Март., Тв., 1954, 70); — Висмокчуть вони [суди] з нас останній гріш і старцями по світу пустять, — зітхає Морозенко (Стельмах, І, 1962, 242).
4. перев. мн., розм. Дуже бідні, убогі, незаможні люди. — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться… Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (Коцюб., II, 1955, 17); — Свого так щедро не молотять, — промайнула думка, — та й звідки б у таких старців просо з’явилося? Де б він його насіяв? Хіба на тім’ї..? (Кос., Новели, 1962, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 653.