СТАРИГА́Н, а, СТАРИГА́НЬ, я, ч., фам. Те саме, що стари́к 1. Вони.. намагалися не пропустити й слова з бесіди двох стариганів (Ю. Янов., II, 1954, 126); Він незадоволений надмірною балаканиною оцього старигана (Чаб., Балкан. весна, 1960, 240); Штефан — високий, худорлявий, злегка згорблений старигань вісімдесяти років (Галан, І, 1960, 455); — Іду вулицею, а куди — і сам не знаю. Мені треба знайти батька, треба знайти свого впертого старигана (Кол., На фронті.., 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 654.