СТАРООБРЯ́ДЕЦЬ, дця, ч., рел. Послідовник, прихильник старообрядництва. Серед поселенців Слобідської України були також російські селяни-втікачі, які рятувалися від кріпосної неволі, і старообрядці, які тікали від релігійних переслідувань (Іст. УРСР, І, 1953, 288); Все тут [на ярмарку] перемішалося: чумацькі мажари і телеги [вози] старообрядців (Гончар, Таврія, 1952, 33); Значну кількість послідовників мала у свій час релігійна секта старообрядців (Наука.., 1, 1958, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 661.