СТАРОСЛОВ’Я́НСЬКИЙ, а, е. Стос. до літературно-писемної культури слов’ян епохи IХ-XI ст., пов’язаний з нею. Перше застосування старослов’янської мови, як і винахід письма для неї, історичний переказ пов’язує з іменами двох староболгарських культурних діячів — Кирила та Мефодія (Iст. укр. літ., І, 1954, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 662.