СТАРОУКРАЇ́НСЬКИЙ, а, е. Пов’язаний з розвитком української народності, мови, культури в період з XIV до другої половини XVIII ст. З діячів староукраїнської лексикографії увагу до себе привернув відомий Памва (Памво) Беринда (Розв. науки в УРСР.., 1957, 95); Механічно відчиняє [Орест] важкі дубові двері, різьблені мереживом староукраїнського стилю (Досв., Вибр., 1959, 376); Видубецький монастир — одна з найцінніших коштовностей староукраїнської архітектури (Наука.., 10, 1967, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 663.