СТА́РЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ста́рець 1, 2. Горпина бачила себе уже в Києві на прощі, уявляла себе на бесіді з праведними ченцями та побожними старчиками (Л. Янов., І, 1959, 333); По велелюдних українських дорогах, на гомінких сільських ярмарках ходили дивакуваті мандрівні дяки, мудрі і незалежні старчики (Літ. Укр., 11.XI 1969, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 665.