СТВЕРДІ́ЛИЙ, СТВЕ́РДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стверді́ти, стве́рднути. Стежка довела до горбика, де стирчала.. рибальська хатинка. Горбик той був просто стародавній осілий і стверділий смітник (Н.-Лов., V, 1966, 241).; Рипить під чобітьми стверділий, утоптаний саньми й ногами сніг (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 98); Лазар загорнув поли халата і весь підібрався, як перед нападом. — Чого нав’яз? — говорила вся його постать, якось зразу вкорочена і ствердла (Коцюб., II, 1955, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 674.