СТЕБЛИ́НКА, СТЕБЕЛИ́НКА, и, ж. Зменш. до стебли́на, стебели́на. Жито, мов золото. Колосся, наче праники, аж похилилося під вагою зерна та перлових крапель роси, що позвисали з кождої стебелинки (Фр., І, 1955, 57); Тепер ми їхали вже знаною дорогою. Ось остання лисина безформного плеса, що по нім де-не-де сиротливо стирчали хирляві тоненькі стеблинки осоки (Досв., Вибр., 1959, 435); Тамарі прикро було слухати, коли він казав, що вона схожа на стеблинку (Хижняк, Тамара, 1959, 6); Гарячий вітер котить рудим полем хмари куряви, ніде жодної стеблинки, жодного зеленого деревця… (Збан., Сеспель, 1961, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 678.