СТЕ́НЬГА, и, ж., мор. Верхня частина щогли, яка є її продовженням вище вантів. Дуже високо, обнявши обмерзлу стеньгу однією рукою і увесь подавшись уперед, вдивляється в туман Федот Разгуляєв (Довж., Зач. Десна, 1957, 413).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 686.