СТИ́ГЛИЙ, а, е.
1. Який став спілим, дозрілим (про фрукти, овочі, злаки і т. ін.). Од школярів трудно було встерегти стиглі червоні вишні та черешні (Н.-Лев., III, 1956, 202); Вдовине жито поспіло, та нема кому його жати: сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа (Коцюб., І, 1955, 13); Літо перейде — і глянь: Осінь розсипала овочі стиглі, за осінню слідом Мертва ступає зима (Зеров, Вибр., 1966, 283). Тиша. Тільки гупають стиглі яблука та груші на землю (Головко, II, 1957, 413).
2. перен. Який досяг найвищої межі за своїм станом, розвитком. П’янить мене стиглий весняний день (Перв., І, 1947, 143); Квітування літа можна не лише побачити, але й відчути його запах. У наших широтах стигле літо пахне улюбленими в народі чебрецями (Знання.., 7, 1973, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 693.