СТИ́ДКО.
1. Присл. до стидки́й 1.
2. у знач. присудк. сл. Охоплює відчуття стиду. — Чорнобривий мій, чом до мене не прийшов? — Ой тим не прийшов, що чобіт не знайшов! Батькові не хочеться — устілки волочаться, Материні [матері] стидко, бо устілки видко! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 122); Як ще забере [Демко] з собою кума Свирида, то буде така пара, що й поза Буг не стидко! (Вовчок, VI, 1956, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 694.