СТИДНИ́Й, а́, е́. Те саме, що стидки́й. — Яке ж ти худеньке, аж світишся… Дівчина помітно зніяковіла, немов у цьому було для неї щось стидне (Гончар, III, 1959, 383); Стидне слово; Стидна пісня.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 694.