СТО́ВБУРНИЙ, а, е.
1. Прикм. до сто́вбур 1-3. Дерево, об’їдене шовкопрядом, всихає або ослаблюється настільки, що на ньому оселюються стовбурні шкідники (Колг. Укр., 5, 1962, 40).
2. Стос. до стовбура (у 4 знач.).
3. у знач. ім. сто́вбурний, ного, ч. Той, хто керує механізмами в стовбурі шахти. Стовбурний бив у дзвінки з таким виглядом, неначе виконував найвеселішу в світі роботу (Ткач, Черг. завдання, 1951, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 720.