СТО́РОЖКО. Присл. до сторожки́й. Припав до землі і сторожко чекав команди літній єфрейтор Бовдуляк (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 188); Ворог міг бути на кожному кроці, і ми сторожко вдивлялися в біле поле (Багмут, Онов., 1959, 63); Спав я сторожко, хоч і був дуже струджений (Мур., Бук. повість, 1959, 69); Тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Тют., Вир, 1964, 494); До кулеметної тачанки сторожко підходить Серьожка.. Страшнувато малому: коли б чого не вийшло (Головко, Літа.., 1956, 4); Нишком, навспинячки крадуться люди і несміло, сторожко перекликаються (Л. Укр., IV, 1954, 243); * Образно. Сонце, шукаючи броду, сторожко зупинилося посеред ріки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 504).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 735.