СТОРО́ННІЙ, я, є.
1. Який не є членом даної родини, цього колективу і т. ін.; чужий. Випадково, через сторонніх людей почула, що син її лежить у кременчуцькому лазареті (Гончар, II, 1959, 129): — І це ти, мій син, — на злі язики поклав те, що треба було тишком-нишком зам’яти, по-сімейному, щоб жодна душа стороння не знала (Шиян, Баланда, 1957, 162); Директор, нарешті, помітив присутність сторонньої особи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 108); // Непричетний до кого-, чого-небудь. — Ви мені не вірите, то повірте стороннім людям. Он вам і Параска засвідчить (Мирний, IV, 1955, 361); Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв’язок (Жур., До них іде.., 1952, 148); — Ні разу не доводилося мені показати мої винаходи й досягнення стороннім людям (Смолич, І, 1958, 61); // Який прийшов, з’явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. Слухачі ввічливо розступились, пізнавши в ній сторонню міську жінку, і гостинно дали їй місце біля самого вікна (Дмит., Наречена, 1959, 136); // у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка не є членом даної родини, цього колективу і т. ін. Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. — Що я тепер скажу йому [панові]?.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би, що за ділом яка стороння (Мирний, І, 1954, 158); Батько грав марш — родинний, інтимний марш. Його не виконувалося при сторонніх, його гралося тільки в тісному колі родини (Смолич, II, 1958, 36); * У порівн. Сліпому видно, рахманний отрок. Наче і не син Хмеля. Подумав [Хмельницький] про це — ніби сторонній, а не батько (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 90); // у знач. ім. сторо́нній, нього, ч.; сторо́ння, ньої, ж. Людина, непричетна до кого-, чого-небудь. Упадала [Леся] коло Зоні з подвоєною запопадливістю. Сторонній міг би мати враження, що не машиністка її, а навпаки, вона, Леся, тамту чимсь дошкульно зачепила (Вільде, На порозі, 1955, 61); В першу мить сторонньому так і могло б здатись, що це співав Петро (Головко, І, 1957, 485); // у знач. ім. сторо́нній, нього, ч., сторо́ння, ньої, ж. Людина, яка прийшла, з’явилася і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. Глядіть, щоб не найняв [пан] сторонніх (Коцюб., II, 1955, 50); Він [П. К. Саксаганський] підсів до групи дівчат, спочатку вони урвали розмову, тільки біля них з’явився сторонній (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 122).
◊ Сторо́ннє о́ко: а) погляд чужої людини. Оксень, почувши цокіт брички, присів у житі, щоб сховатися від сторонніх очей (Цюпа, Назустріч.., 1958, 350); б) непричетна до кого-, чого-небудь людина. Телеграма була.. заплутана і для стороннього ока зовсім незрозуміла (Ів., Вел. очі, 1956, 114); На вузлових станціях його [санітарний поїзд] заганяли на далекі запасні колії, про нього, як могло здатися сторонньому окові, забули (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 15).
2. Чий-небудь інший, не власний. Без усякої сторонньої допомоги він.. підвівся, сів і оглядівся навколо (Довж., І, 1958, 66); Лукія, що спала на веранді, прокинулась, їй вчувся підозрілий шерхіт у садку, чиясь стороння присутність (Гончар, Тронка, 1963, 226).
3. Який не має прямого відношення до чого-небудь; побічний. В нього була така звичка — на роботі не займатися сторонніми справами (Рибак, Новий день, 1937, 203); // Чужорідний, невластивий кому-, чому-небудь. Екран радара почав миготіти, піймавши на морі якийсь сторонній предмет, що тихо дрейфував по течії (Кучер, Голод, 1961, 207); Чисте від сторонніх домішок,.. здорове насіння має величезне значення в одержанні високого урожаю (Хлібороб Укр., 7, 1965, 18); // у знач. ім. сторо́ннє, нього, с. Те, що не має прямого відношення до чого-небудь. Йому легко й служиться, й живеться: є в кого не тільки про службу спитати, є з ким і об сторонньому побалакати (Мирний, III, 1954, 189); — Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 737.