СТОРЧМА́, присл., розм. Те саме, що сторч 1, 2. Плоскінь.. мати вибирала влітку, а матірку — ранньої осені. В’язала в снопи, ставила сторчма сушитися (Минко, Моя Минківка, 1962, 56); У нього сторчма піднялося волосся (Перв., II, 1958, 354); Ми вгору злітали, мов птиці, І падали в сніг сторчма (Бичко, Вогнище, 1959, 185); — Якщо подруга [лебедя] залишилась сама,.. то робить так: знімається з тужливим ячанням високо-високо в небо.. І потім враз, склавши крила, шугає звідти сторчма вниз … (Гончар, III, 1959, 179); Хуліган не дав Любчику відповісти, шарпонув його і так штовхнув, що той полетів сторчма (Хижняк, Невгамовна, 1961, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 739.