СТРА́ВА, и, ж.
1. Приготовлені для їди продукти харчування. Наймичка подала на стіл обід, але ні мати, ні батько й за стіл не сіли й ложки в страву не вмочили (Н.-Лев., VII, 1966, 274); Прислужник затріщав, називаючи кожну страву. — Давай мені котлетів [котлет], то саме по моїх зубах, — рішив Рубець (Мирний, III, 1954, 268); Обідають вони на веранді. І хоч борщ Віталиків зовсім розварився та ще й пересолений, але вони обоє присьорбують страву охоче, мати навіть підхвалює (Гончар, Тронка, 1963, 95); Микола таки догодив друзям. Каша — бо юшкою ту страву ніяк не можна було назвати — сподобалась (Збан., Курил. о-ви, 1963, 57).
Приставля́ти (приста́вити) стра́ву див. приставля́ти.
2. Те, що їдять, вживають для харчування; їжа, харчі. Килина більше тямила в куховарстві, ніж Олеся, — Олеся тільки псувала страву (Н.-Лев., III, 1956, 133); Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая була: І маслечко, і сало, і сметана (Гл., Вибр., 1957, 211); Ми побачили серед подвір’я довгий стіл, рясно заставлений пляшками й стравами (Жур., Вечір.., 1958, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 746.