СТРА́ДНО. Присл. до стра́дний. — Вони ж [пташенята], сердешні, пікають уже, пікають та так уже страдно ротками зітхають (Тесл., З книги життя, 1949, 17); В цей час у школу ввірвалася та жінка, яка голосила на подвір’ї. Її напівбожевільні від горя очі метнулися до парти, на якій лупцювали Бараболю, заплющились, розкрились і страдно почали шукати когось (Стельмах, II, 1962, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 747.