СТРАЖ, а, ч., заст.
1. Особа (перев. озброєна), яка стереже, охороняє кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін. — Агей, на конях, козаки! — гукнув озброєний страж біля воріт замку. — Невільно без дозволу до замку… (Ле, Побратими, 1954, 21); Хижо клацнув ключ у замку, відчинилась у брамі майже квадратна зловісна хвіртка. Виглянув звідтіля похмурий страж (Збан., Єдина, 1959, 88); * У порівн. На обпаленому блискавицею верхів’ї найвищого дерева, як страж, стояв лелека (Десняк, II, 1955, 351).
2. книжн. Той, хто захищає, оберігає що-небудь, пильно стежить за недоторканністю чогось. Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стражами спочину До перших променів зорі… (Стар., Поет. тв., 1958, 195); Вірний страж завоювань Жовтня, надійний оплот миру в усьому світі — такою знають Радянську Армію на всіх материках і континентах (Веч. Київ, 8.XI 1969, 2); Благородні зусилля Радянського уряду в справі врегулювання карібської кризи.. примножили славу нашої соціалістичної держави як надійного і вірного стража миру (Ком. Укр., 1, 1963, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 747.