СТРАЙК, у, ч. Форма класової боротьби пролетаріату капіталістичних країн, яка полягає в колективному відмовленні робітників і службовців від праці з пред’явленням підприємцям або урядові економічних і політичних вимог. В жовтні 1905 року вибухнув загальний політичний страйк, який показав гігантську силу і міць пролетарського руху (Біогр. Леніна, 1955, 81); Першим великим робітничим страйком в Росії був страйк на Невській бавовнопрядильні в Петербурзі (Іст. УРСР, І, 1953, 513); — Революція знову спалахнула по всій країні новим загальним політичним страйком і збройним повстанням (Головко, II, 1957, 311).
Зага́льний страйк див. зага́льний.
∆ Італі́йський страйк див. італі́йський; Сидя́чий страйк — страйк, під час якого робітники і службовці, висуваючи свої вимоги, припиняють роботу і сидять або на землі біля підприємства, або в приміщенні на долівці, не допускаючи штрейкбрехерів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 749.