СТРАХО́ВИНА́, о́вини́, ж.
1. Те, що викликає, вселяє почуття страху, лякає своїми діями, великою силою, потужністю і т. ін. [Ледачий:] Господи помилуй, яка страховина. У мене дрижить все тіло (К.-Карий, II, 1960, 43); — Ой лишенько, яка страховина! — вирвалось у Христини (Стельмах, І, 1962, 57).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що стра́шно 2. Зима надворі; ніч, хуртовина; Буря завила, аж страховина… (Граб., І, 1959, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 756.