СТРАШНУВА́ТО.
1. Присл. до страшнува́тий.
2. у знач. присудк. сл. Хто-небудь у незначній мірі відчуває страх. — Одначе що не кажи, а страшнувато їхати в далекий край? (Стельмах, І, 1962, 28); До кулеметної тачанки сторожко підходить Серьожка. Воно й страшнувато малому: коли б чого й не було, але як зараз біля тачанки нікого немає — осмілів хлопець (Головко, І, 1957, 353); — Через річку тільки страшнувато перевозити, бо вже під берегами вода з ярів заливає кригу (Шиян, Баланда, 1957, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 761.