СТРИМ, у, ч., розм. Те саме, що стри́мування. Бурним хвилям світлого стремління хто знайти зуміє стрим? (У. Кравч., Вибр., 1958, 88); В сліз — ні совісті, ні стриму, мов таке їм на роду: капають собі на риму, наче дощ на резеду (Тич., II, 1957, 168).
Без стри́му — не стримуючись, нестримно. Він відняв ножиці, дав запотиличника, дочка огризнулася: — А чого ж вони дражняться! — і розплакалась без стриму (Гончар, Тронка, 1963, 65); Да́ти (пода́ти і т. ін.) стрим кому, чому: а) зупинити, стримати кого-, що-небудь. — Не було кому дати тобі стрим, Миколо, бо твій неньо вже не жив, а неня була стара та податлива (Фр., IV, 1950, 397); б) перешкодити бурхливому протіканню чого-небудь. Ти в кожній хвилі можеш стрим життю подати, корючись любві [любові] і згоді, йти на шлях новий чи стати й запинить братів в поході (У. Кравч., Вибр., 1958, 92); Не зна́є (знав, зна́ла, зна́тиме і т. ін.) стри́му хто, що — не стримується хто-, що-небудь. — Але в тебе щось було з опришка, Що не знає стриму, ані тями, Аби тілько злість свою зігнати, І на своїм ворозі помститься (Фр., XIII, 1954, 344); Нема́ стри́му кому, чому — не можна стримати кого-, що-небудь. То як почне народ бунтуватися, то стриму тому нема. Чим-будь не залагодиш (Круш., Буденний хліб.., 1960, 232); Злітаються до цієї хати листи з близьких і далеких сторін. Вклоняються господареві дому, дітворі.. І нема їм стриму ні в дощ, ні в стужу, ні в завірюху (Рад. Укр., 10.III 1963, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 769.